Особистий Блог

Category Archive Особистий Блог

100 -річчя Незалежності Польщі – політичні репресії проти націоналістів

Дуже часто праві середовища України ідеалізують уряд Польщі як такий, що протистоїть антинаціональній політиці ЄС і міграційним квотам, однак, як це часто буває, ідеал досить далекий від реального стану речей.

Read More

Референдум у Македонії. Між Європою і Росією

Чому йдеться не лише про назву країни, а й про безпеку на Балканах?

30 вересня цього року в Колишній Югославській Республіці Македонія має пройти референдум про зміну назви країни на «Республіка Північна Македонія», відповідно до дійсно історичної угоди, підписаної з грецькою стороною 17 червня. Питання, на яке на громадяни відповідатимуть на референдумі, звучатиме наступним чином: «Чи виступаєте ви за членство в Європейському Союзі і НАТО, приймаючи угоду між Республікою Македонією та Грецькою Республікою?»

Зараз у країні активізувалися як прихильники зміни назви та євроатлантичного вектору, так і противники цього, які симпатизують Росії. У Великій Британії уже заявили про ризик російського втручання Росії в цей референдум. Така інформація прозвучала в доповіді комітету із міжнародних питань Палати громад. На думку британських парламентаріїв, під час проведення референдуму «Росія може спробувати зірвати чи зашкодити ратифікації угоди». Говориться в даній доповіді про те, що „Москва збирається скористатися проблемами регіону для того, щоби завадити встановлення на Балканах миру й процвітання». Офіційна ж Москва, як завжди, заперечує своє втручання у внутрішні справи Македонії.

КОНФЛІКТ З ГРЕЦІЄЮ ТРИВАЛІСТЮ ПОНАД ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ

Територія сучасної країни Македонії займає лише 35% історичного регіону під назвою Македонія, а саме — Вардарську Македонію. Егейська Македонія входить до складу Греції, а Пірінська Македонія — до Болгарії.

Республіка Македонія, або, як її в 1993 р. визнала ООН, Колишня Югославська Республіка Македонія, з моменту проголошення незалежності від Югославії у вересні 1991 р. до цього літа мала серйозну суперечку із Грецією через свою назву. Офіційні Афіни категорично виступили проти самої назви республіки та її прапора (у 1991-1995 рр. ним був червоний прапор із так званою «Вергінською зіркою» — символом античного Македонського царства). Грецька влада вважала, що це посягання на грецьку історію, спадщину та навіть на територіальну цілісність (у Греції є адміністративна одиниця теж під назвою Македонія). При цьому офіційні Афіни вказували на контроверсійність положень у Конституції Республіки Македонії, яка зокрема декларувала: «Республіка піклується про статус і права людей, що належать до народу Македонії і проживають у сусідніх державах». Це греки розцінили як заклик слов’янам півночі Греції відокремитися і возз’єднатись зі співвітчизниками. У столиці Грецької Македонії, місті Салоніки 1992 року відбулась демонстрація проти використання імені Македонія у назві республіки. У протестній акції взяли участь більше мільйона греків.

Афіни відмовились визнавати Республіку Македонія і розпочали її фактичну блокаду. Водночас, заблокованим був і північний кордон Македонії із Союзною Республікою Югославія (із Сербією), адже Белград перебував під жорсткими міжнародними санкціями. Фактично, єдине нормальне сполучення й відкритий кордон Македонія до 1993 року мала лише з Болгарією. Усе це зробило соціально-економічну ситуацію в молодій республіці просто нестерпною. Величезні маси населення опинились за межею бідності.

Зрештою, переговори про взаєморозуміння між Грецією і Македонією принесли успіх в квітні 1993 р., коли обидві країни погодилися на тимчасову назву країни: «Колишня Югославська Республіка Македонія» (КЮРМ). Це державне утворення було визнане Великою Британією 8 квітня, а сусідньою Албанією — 12 квітня. 13 жовтня 1995 р. були відновлені повноцінні дипломатичні відносини з Грецією, а 8 квітня 1996 р.- з Югославією. Під цією дивною назвою Македонія входить в ООН і досі.

У грудні 1993 р. з метою підтримання незалежності й безпеки Македонії в ході сусідніх війн (Хорватія й Боснія), до країни були введені миротворчі сили ООН.

Афіни послідовно блокували для Скоп’є будь-які можливості інтеграції до ЄС та НАТО і взагалі регулярно створювали для цієї маленької екс-югославської республіки проблеми на міжнародній арені. Таким чином, хоча Македонія й уникла масштабних війн, які розгорілись в ході розпаду Югославії у тій же Хорватії, Боснії і Герцеговині та Косово, вона перебувала практично весь період своєї незалежності у перманентній кризі.

Аж до 2018 року ситуація навколо пошуку компромісу щодо назви колишньої югославської республіки залишалася патовою і  прогресу не було помітно. Переговори тривали під егідою ООН. Греція категорично блокувала будь-які македонські ініціативи на міжнародній арені до остаточного вирішення цієї суперечки. Афіни наполягали на зміні назви країни, пропонуючи спочатку варіанти без слова «Македонія» взагалі («Республіка Скоп’є» і тому подібні назви), але зрештою погодились і на назву з цим словом, проте з уточненням «яка саме Македонія». До літа 2018 року сторони погодилися нарешті на назву «Республіка Північна Македонія» (альтернативою була ще назва «Республіка Ілінденська Македонія»). Також греки вимагають внесення змін до македонської конституції та повну відмову від будь-яких «посягань» на грецьку античну спадщину. Так, в цьому році аеропорт Скоп’є був перейменований із «Олександр Великий» на «Дружба», а в самому приміщенні аеропорту було демонтовано великий кінний пам’ятник Олександру Македонському.

Історичним моментом стало 17 червня 2018 року, коли прем’єр міністри Македонії та Греції Зоран Заєв та Алексіс Ципрас підписали угоду про назву колишньої югославської республіки на березі озера Преспа на кородоні між обома країнами. Македонський та грецький парламенти ратифікували її, не зважаючи на бурхливі протести опозиції в обох державах. Президент Македонії Джорге Іванов відмовся підписати ратифіковану парламентом угоду, проте македонське Собраніє змогло подолати його вето.

30 липня македонські парламентарії підтримали пропозицію уряду про організацію 30 вересня референдуму про перейменування країни відповідно до підписаної з Грецією угоди, яка відкриє країні шлях до членства в НАТО й Європейському Союзі. За референдум проголосувало 68 зі 120 депутатів македонського парламенту. Більше того, уряд Македонії уже запланував початок переговорів про членство в ЄС на червень 2019 року.

АЛБАНСЬКИЙ ФАКТОР

Албанське питання було і залишається одним із найсерйозніших для сучасної Македонії. Коли навесні 1998 р. у Косово розгорнулися бойові дії між югославськими силовиками та албанськими сепаратистами із Армії звільнення Косова, Македонія в черговий раз опинилася на порозі нестабільності. Влітку 1998 р. ООН прийняла рішення збільшити кількість своїх миротворців у Македонії.  Уже в березні 2001 р. на північному заході Македонії (в районі Тетова й Куманова) стався короткотривалий збройний конфлікт центральної влади з місцевими албанськими сепаратистами, підтриманими із сусіднього Косова, де лиш недавно війна закінчилась: успішно для албанців, яких у боротьбі проти Белграда підтримали США та НАТО. Конфлікт у Македонії офіційно закінчився 13 серпня 2001 р, коли за посередництва ЄС було підписано Охридські угоди між македонською владою та представниками албанської меншини (її головним чином представляє Партія демократичного процвітання або ПДП). До речі, Україна під час того конфлікту допомогла македонському уряду зброєю. Про це македонці й до сьогодні добре пам’ятають.

16 листопада 2001 р. парламент Македонії ухвалив 15 поправок до діючої конституції. Були зрівняні в правах з православ’ям всі релігії, у тому числі іслам. Офіційною мовою залишилася македонська, але другою офіційною мовою у районах проживання не менше 20% албанців визнали албанську. Допускається використання албанської і в парламенті.

З того часу в республіці зберігається хиткий мир, хоча албанське населення висуває все більші вимоги, зокрема встановлення албанської другою державною мовою. Загалом, у Македонії на сьогодні відсутня єдина чітка національна ідея та консолідованість. Інколи доходить і до чергових збройних інцидентів. У травні 2015 р. в м. Куманово сталась збройна сутичка між албанськими екстремістами та македонською поліцією, в ході якої з обох сторін було кілька десятків загиблих. Таким чином, Охридські домовленості хоча й зупинили силове протистояння, але не вирішили питання македонсько-албанського співіснування в одній державі. На побутовому рівні неприязнь між македонцями-слов’янами та албанцями відчувається й сьогодні, особливо в районах змішаного проживання обох етносів.

За переписом 2002 р., албаномовними були 507 989 громадян Македонії — переважно албанське населення, зосереджене в західній та північно-західній частині країни (25% населення країни). Зараз албанці складають, за різними оцінками, уже близько 30% населення Македонії. І їхня частка, очевидно, зростатиме через високу  народжуваність серед представників цього етносу, який є мусульманським. У македонців рівень народжуваності на порядок нижчий, а рівень трудової еміграції — все більший.

Чимало місцевих албанців дійсно мріють про «Велику Албанію» і породжують реально побоювання та недовіру до Заходу в македонців. Навіть на даний момент албанці з самої Албанії, Косова та Македонії уже досить тісно пов’язані, головним чином через кримінальні структури — як відомо, албанська мафія є однією з найсильніших та найнебезпечніших у Європі. Саме албанські кримінальні структури були одними з головних спонсорів албанських бойовиків під час війни в Косово (1998-1999 рр.) та Македонії (2001 р.). У той же час, саме албанці є найпалкішими прихильниками євроатлантичного вектору в Македонії. Таким чином, ситуація в цій країні є достатньо багатогранною та неоднозначною.

ЧОМУ РОСІЯ АКТИВІЗУЄТЬСЯ В МАКЕДОНІЇ?

Російська Федерація шукає потенційні можливості для посилення свого впливу у  Балканському регіоні, який історично був цікавим як для Російської імперії, так і для СРСР. У цілому стратегія Москви полягає в тому, щоби використовувати невирішені міжнаціональні протиріччя в регіоні, роздмухувати конфлікти та завдяки цьому збільшувати свій вплив і кількість своїх симпатиків та союзників.

Але, враховуючи, що всі балканські країни, окрім Македонії, Сербії та Боснії і Герцеговини, на даний момент уже стали членами НАТО, а деякі і членами Європейського Союзу, діяльність Кремля і російських спецслужб, особливо зосереджена саме на трьох вищезгаданих країнах. У кожної з них є свої «больові точки».

Для Сербії — це питання Косово.

Для Боснії і Герцеговини — серйозні виклики з єдністю і міжнаціональною злагодою, які Дейтонськими мирними угодами 1995 р. так і не вдалося встановити. Республіка Сербська на чолі з Мілорадом Додиком всіялко прагне відділення та, в ідеалі, об’єднання із Республікою Сербія.

Для Македонії — це суперечка із Грецію щодо назви, неможливість вступу до ЄС і НАТО без зміни назви, а також проблеми з албанською меншиною.

Згідно з опитуваннями, близько 45 відсотків македонців пожертвували б членством у НАТО та ЄС заради збереження назви своєї країни, а ось дев’ять із десяти етнічних албанців, які складають, як уже згадувалось вище, близько третини населення країни — ні.

Македонських націоналістів можна по-своєму зрозуміти: вони бояться албанців, вважаючи, що за їх підтримкою стоять Захід та НАТО, вважають себе ніби оточеними зі всіх боків злими сусідами (сербські та болгарські націоналістичні кола відкидають існування македонської нації та мають свої претензії на її територію та населення — уся ця історія сягає корінням ще початку кінця 19 — початку 20 ст., коли відносно молоді держави Сербія, Болгарія та Греція боролися за «уми» населення Македонії, яка продовжувала перебувати в складі Османської імперії аж до 1913 р.).

Антизахідні македонські націоналісти і становлять головну цільову аудиторію спецслужб та пропаганди РФ у Македонії. Росія підтримуватиме їх, заграючи із традиційними, як і у випадку із сербами та Сербією, слов’янофільськими почуттями та православною риторикою. Кремлю вигідно активно протидіяти позитивним результатам референдуму й не допустити інтеграції Македонії до ЄС та НАТО.

Британське видання The Guardian із посиланням на витік інформації з документів македонської служби безпеки повідомляло, що РФ уже досить довгий час поширює пропаганду та провокує напруженість у Македонії, так само, як і в інших екс-югославських країнах.  В цьому контексті можна згадати і невдалу спробу державного перевороту в Чорногорії у 2016 р., спрямованому проти прозахідної влади, в якому вже знайдено явний російський слід.

Зрештою, і сам македонський прем’єр Зоран Заєв уже встиг заявити, що за деякими антивладними протестами у країні стоїть Росія, якій вигідний конфлікт між греками і македонцями та провал переговорів Скоп’є з ЄС та НАТО.

А також не варто забувати про те, що в ситуацію у Македонії Кремль втручається якраз в час погіршення своїх відносин із Грецією після вислання Афінами ряду російських дипломатів через втручання у внутрішні справи країни. Власне головною причиною видворення росіян було саме звинувачення в їхньому втручанні в грецько-македонський  договір про назву.

Одним словом, Кремль всерйоз «взяв на приціл» Балкани, а особливо Македонію, через специфічну ситуацію, в якій ця країна зараз знаходиться. І зовсім не виключено, що Москва активно використовуватиме в регіоні свої улюблені методи гібридної війни. З іншого боку, досвід успішного вступу Чорногорії до НАТО показує, що російські плани можуть запросто й провалитися.

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ

Зараз важко робити точні прогнози про майбутнє цієї маленької та проблемної балканської країни. Швидше за все, при позитивних результатах референдуму інтеграція країни до ЄС та НАТО піде досить легко й швидко і при цьому вплив албанської спільноти в Македонії все більше зростатиме. Не виключено, що вона вимагатиме в перспективі зміни державних символів, законодавчого закріплення албанської мови як другої державної і тому подібних поступок на свою користь. Але членство в НАТО та ЄС зможе додати Македонії стабільності. Націоналістичні македонські сили очевидно й далі займатимуть проросійську позицію, а можливо й перейдуть до проболгарської риторики. Проте будь-який збройний конфлікт при перемозі євроатлантичного вектору стане маловірогідним.

Якщо ж референдум й угода з Грецією провалиться, то Афіни гарантовано повернуться до політики дипломатичної блокади Македонії. Ситуація повернеться до стану такої-собі «холодної війни», що вже тривала 27 років. Проте можна одразу відкинути можливість військового конфлікту між Македонією та Грецією, до якого ні одна, ні інша країна економічно і психологічно не готові. Крім того, Афіни абсолютно не мають територіальних претензій до колишньої югославської республіки.

Проте у випадку невдачі референдуму можна припустити можливість заворушень або й реального збройного повстання серед македонських албанців. І у цьому випадку вони матимуть значні шанси на успіх через слабкість Македонії як держави, серйозний вплив албанських політичних сил у парламенті цієї країни та згадану вже не раз згуртованість, зв’язки з серйозними кримінальними структурами й високу національну свідомість албанського населення країни.

Російська Федерація, якщо захоче, зможе теж посприяти ескалації внутрішнього протистояння в республіці, використовуючи свої симпатиків серед македонських націоналістів. Проте, у такому разі, свій крок зробить і НАТО, членами якого є сусідні Греція, Албанія та Болгарія і чий солідний контингент розміщений у Косово (миротворчі сили KFOR). Адже зміцнення російського впливу в центрі Балканського півострову явно не є бажаним для Північноатлантичного альянсу.

А можливо до «гарячого» конфлікту й не дійде і Македонія просто залишиться депресивною й бідною країною, яку постійно розгойдуватимуть міжнаціональні протиріччя і поступ якої на міжнародній арені послідовно блокуватиме Греція.

Незалежно від того, за яким із вищезгаданих сценаріїв розвиватиметься ситуація референдум 30 вересня цього року стане дуже важливою датою для подальшої історії як Македонії, так і балканського регіону в цілому. Тому очікуватимемо його результатів із посиленою увагою.

Анатолій Демещук

Подела Косова: Ко ће први запалити буре барута?

Недавно су медији извештавали о идеји разматрања територијалног спора око Косова. Ово питање је поново покренуто након сусрета Трампа и Путина у Хелсинкију, што мимо воље доводи до посебне пажње.

Србији нуде део територије Косова и Метохије уз услов да призна независност осталих делова, против чега се већ огласио председник КиМ, Хашим Тачи.

Read More

Поділити Косово: хто перший закурить у пороховому погребі?

Нещодавно у ЗМІ з’явилась новина про ідею переглянути територіальний диспут навколо Косово. Це питання знову почали обговорювати після зустрічі Трампа і Путіна в Гельсінкі, що мимоволі наштовхує на цікаві спостереження.

Сербії пропонують частину території Косово в обмін на визнання незалежності краю, проти чого вже встиг виступити президент Косово Хашим Тачі.

Read More

Intermarium as a Laboratory of European Archeofuturism (VIDEO+Text)

 

At the first glance, Intermarium is a crossroads of extremes, differences, contrasts: West and East, North and South. However, a transitive meaning of this «inter» can attain a negative shade of peripheral and secondary territories which are «no longer Asia but not yet Europe.»

Read More

The AZOV movement held the Inaugural Conference of the Intermarium Development Assistance Group

July 2-3, 2016 in the city of Kyiv on the initiative of Andriy Biletsky, the leader of the AZOV movement, MP of Ukraine and the first commander of the AZOV regiment, was held the Inaugural Conference of the Intermarium Development Assistance Group. For the first time numerous Ukrainian and international civil initiatives seeking for an alternative vector of European integration gained a practical dimension and a focal point. In turn, the countries of Eastern and Central Europe obtained real prospects for uniting their capabilities in the strategic fields in the near future.

In the two-day conference took an active part delegates from the entire region, particularly Poland, Belarus and the Baltic states, from the government representatives to the volunteer organizations in support of Ukraine like NGO “Vaba Ukraina” (Free Ukraine) from Estonia. These states, along with Ukraine, are the most likely candidates for the membership in the Baltic-Black Sea Union, its core. However, representatives of Croatia and Slovakia (party “Slovenská pospolitosť — Národná strana”) were no less enthusiastic participants of the international event, thus showing that the second stage of integration as the Adriatic-Baltic-Black Sea Union is not far off. In addition, experts in the field of military cooperation (conference participants and guests from Sweden and Georgia) have shown that potential partner countries of the Intermarium are really worthy of this title, unlike Western partner “peacekeepers.” Finally, emerged a remote yet far-reaching horizon in the form of allied areas inside the Russian Federation, namely the autonomy project of the Kaliningrad region known to have a strategic nuclear importance.

Although the Group promoting the development of the Baltic-Black Sea Union, which united various national delegations, is a public initiative, military attaches of diplomatic missions from the key countries in the region (Poland, Hungary, Romania and Lithuania) also joined the conference as honorary members of the Conference Bureau and expressed the wish for further cooperation with delegates and the AZOV movement. Precisely welcome speeches by the leader of the AZOV movement Andriy Biletsky and military attaches opened the first day of the event, signifying the seriousness of intentions of the organizers. Panoramic presentation of the Baltic-Black Sea Union project by Mykola Kravchenko, deputy head of the Staff of the “AZOV” Civil Corps aroused great interest and dozens of ​​questions from the audience and journalists. The detailed answers and comments to the analytical handouts could hear all who participated in the work of sections that elaborated on the presentation in the following pivotal areas: military cooperation and defense; economics and energy; geopolitics, science, education and culture.

Baltic-Black Sea cooperation in the field of defense got the widest coverage as it meets the main request of the region: setting up a regional security system after the international legal guarantees of peace in Europe and the inviolability of frontiers of sovereign states, especially the Budapest Memorandum, have turned out to be illusory. The ratio of speeches made by the “Azovians” (Olexandr Alf’orov, Andriy Dyachenko) within this section was also fully expected given that the real military experience gained by Ukrainian and foreign fighters of at first the volunteer battalion, now the exemplary guards “AZOV” regiment during the new-generation warfare waged by the Russian Federation in the Donbas and the AZOV movement’s contribution to the military and information security of not only Ukraine, but the whole region are the most persuasive arguments in favor of sustainability of the Kyiv-based Intermarium Development Assistance Group. In particular, quite a number of proposals for cooperation with the AZOV movement in the field of defense received Giorgi Kuparashvili, the head of the Military School of Colonel Yevhen Konovalets, who spoke on a unified regional system of military education on a basis of the Ukraine-Georgia cooperation.

The practical focus of the conference was also confirmed by the next section dedicated to the prospects of the region’s energy self-sufficiency and building a common economic space in Eastern and Central Europe. The guest from Belarus, expert of the analytical portal “Belarus Security Blog” Zmicier Mickiewicz revealed the possibilities for the military-industrial cooperation in the region, especially joint production cycles, on the example of the real interaction between Belarusian and Ukrainian defense industries after the outbreak of war in eastern Ukraine despite the official policies of Minsk. Active participant of both conference days from Poland Mariusz Patey, director of the Institute of Professor Roman Rybarski, discussed the ways of the win-win economic cooperation in the region, from the establishment of joint investment funds to the restoration of the oil pipeline project “Sarmatia” connecting Odessa and Brody that was meant to reach the city of Plock (already linked with the Polish city of Gdansk).

Inequality of Central and Eastern Europe with unofficial leaders of the European Union, especially Germany and France, in solving economic issues, which was discussed within the previous section, was also raised in the light of the Baltic-Black Sea Union namely as a geopolitical alternative of the European Union within the final conference section on regional cooperation in the fields of geopolitics, science, education and culture. All more evident EU crisis after the refugee issue exacerbation, which symbolically resulted in the Brexit, encourages accelerating efforts towards the Baltic-Black Sea Commonwealth, which is united not only by the common security and economic interests, but also by similar understanding of cultural values ​​and the historical destiny. The success of Croatia in defending its cultural identity in spite of globalization trends in the EU was the subject of journalist Leo Marić from Croatia, including in the context of the Adriatic-Baltic-Black Sea partnership initiated by President of Croatia Kolinda Grabar-Kitarović. Activity of the Adriatic-Baltic-Black Sea Group and current geopolitical developments in this area, both strengths and risks of the search for an alternative, highlighted in her speech Gintarė Narkevičiūtė, frequent participant of the Intermarium related events, Director for International Affairs at the Ronald Reagan House, Vice-President of the IYDU and Ambassador for the Lithuania Tribune.

During the concluding conference section also took floor Taras Osaulenko, organizer of the First Baltic-Black Sea Forum in Kyiv, MP of Ukraine of the 7th convocation and the head of the NGO “International Initiative to Support Ukraine,” which is the best proof for the consolidation of civil forces aiming at the formation of natural for Ukraine and the entire region geopolitical union in the context of the common security challenges of today. Speeches by other Ukrainian participants on the geopolitical, educational, scientific and cultural topics (Olexandr Maslak, Olena Semenyaka, Edward Yurchenko and Svyatoslav Vyshynsky), among other points, made especially clear that the “eurointegration” line of the current Ukraine’s government was artificial and untimely.

After the closing ceremony guests and participants of the first conference day expressed their vision of the Intermarium in the short interviews that will soon be published online. In turn, the opening of the conference was preceded by a series of thematic video conversations with the speakers which will also be brought to the attention of Ukrainian and international audience.

The first day of the two-day event, which took place on July 2 in the conference hall of the Radisson Blu Hotel, on July 3 continued at the headquarters of the “AZOV” Civil Corps. The second conference day, which was attended, among others, by the leaders of youth branches of political parties and nationalist movements of the Baltic-Black Sea area, was no less important. During the intensive work of the delegates from Lithuania, Poland, Croatia, Belarus and Russia was discussed a wide range of issues, from the political system of the Intermarium as a geopolitical union to specific ways of joint information resistance to the Kremlin’s lobby in Eastern and Central Europe.

It should be noted that it was the case of not merely joint resistance to the Russian threat, but a truly historic breakthrough in international relations resulting in the establishment of close cooperation between Ukrainian and Polish nationalists, on the one hand, and Polish and Lithuanian nationalists, on the other. Baltic-Black Sea Union as a supranational idea of Eastern European countries’ alliance released an enormous amount of creative energy previously wasted on useless debates about the conflicts of the past and promises to evolve into fruitful publishing, touristic and even government projects aimed at enhancing the cultural, educational, academic and scientific cooperation and overcoming ethnic tensions among the countries of the region.

Mindaugas Sidaravičius, head of the youth wing of the party “Lithuanian Nationalist Union,” which is essentially a separate organization, Witold Dobrowolski, editor of the Polish nationalist magazine “Szturm,” Michał Orzechowski, a journalist of the “World Solidarity” portal from Warsaw, a representative of the “Baltic Vanguard of Russian Resistance” (BARS) who suggested an alliance of the Kaliningrad region with the future Baltic-Black Sea Union, already familiar from the first conference day Mariusz Patey, Leo Marić and Zmicier Mickiewicz, Andrey Kuznetsov, chief editor of the information portal #Orange and the leader of the military-political organization “Russian Insurgent Army” (RPA) and, finally, Denis Vikhorev and Alexey Levkin, representatives of the “Russian Center” as a coordination platform of the Russian nationalist exile in Kyiv, and now all the supporters of the Intermarium idea on the territory of Russia, who prepared for the participants an informative brochure about the madness of neo-Soviet revanchism in Russia, – these are the faces of the second conference day, Ukrainian “delegation” aside, who have already started implementing tasks to promote the development of the Baltic-Black Sea Union: the creation of a joint information platform, outlining a program of actions and the directions of lobbying the Intermarium project at the local, national and all-European levels.

In addition, on the final conference day was presented a spectacular film about two years of the national revival and struggle against the invader by the Ukrainian people on the example of achievements of the AZOV movement, as well as were distributed materials of “Orientyr” – the first Ukrainian publishing house founded by the fighters and volunteers of the novel national liberation war.

Lively talks on the sidelines and making plans for further systematic cooperation between national delegations, which summarized both conference days, allow saying with certainty that the Baltic-Black Sea Union from the “alternative” geopolitical project and integration vector turns into the major.

Підсумкові інтерв’ю з учасниками конференції «Балто-Чорноморський Союз – геополітична альтернатива для Східної і Центральної Європи»

Міжнародна установча конференція Групи сприяння розбудові Інтермаріуму (Адріатично-Балто-Чорноморського Союзу) «Балто-Чорноморський Союз – геополітична альтернатива для Східної і Центральної Європи», що відбулася за ініціативи народного депутата України, лідера Азовського руху Андрія Білецького 2-3 липня 2016 р. у м. Київ зібрала делегатів з усього регіону: Балтії, Польщі, Білорусі, Хорватії, Грузії, Швеції, Словаччини. Пропонуємо вашій увазі підсумкові інтерв’ю з учасниками першого дня заходу.

Азовський рух провів установчу конференцію групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського союзу

2-3 липня 2016 р. у Києві за ініціативи Андрія Білецького, лідера Азовського руху, народного депутата України й першого командира полку АЗОВ, відбулась установча конференція Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу. Вперше численні міжнародні та українські громадські починання, спрямовані на пошук альтернативного вектору європейської інтеграції, отримали практичний вираз та координаційний центр. А країни Східної та Центральної Європи – перспективу реального об’єднання своїх можливостей у стратегічних напрямках вже в недалекому майбутньому.

В роботі дводенної конференції взяли активну участь взяли делегати з усього регіону, передусім Польщі, Білорусі, країн Балтії. Саме ці держави разом з Україною є найвірогіднішими кандидатами на вступ до Балто- Чорноморського Союзу, його ядром. Утім, не меншими ентузіастами міжнародного заходу стали представники Хорватії й Словаччини, тим самим показавши, що другий етап інтеграції у вигляді Адріатично-Балто- Чорноморського Союзу – не за горами. Крім того, експерти в галузі військової співпраці – учасники та гості конференції зі Швеції та Грузії – довели, що потенційні країни-партнери Інтермаріуму справді заслуговують на таку назву, на відміну від західноєвропейських партнерів-«миротворців».

Нарешті, з’явився віддалений, але далекосяжний горизонт у вигляді союзних регіонів Інтермаріуму на території Російської Федерації, представлений проектом автономії Калінінградськї області, що, як відомо, має стратегічне ядерне значення.

Хоча Група сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу, до якої увійшли національні делегації, є громадською ініціативою, військові аташе дипломатичних представництв ключових країн регіону (Польщі, Угорщини, Румунії, Литви) теж приєдналися до конференції як почесні члени Президії і висловили побажання щодо подальшої співпраці з делегатами й Азовським рухом. Саме з вітального слова лідера Азовського руху Андрія Білецького та виступів військових аташе розпочався перший день заходу, засвідчивши усю серйозність намірів учасників. Панорамна презентація проекту Балто- Чорноморського союзу Миколою Кравченком, заступником голови Штабу Цивільного Корпусу АЗОВ , викликала жвавий інтерес і море запитань з боку аудиторії та журналістів. Заслухати детальні відповіді та коментарі до аналітичних роздаткових матеріалів мали змогу всі, хто долучився до роботи секцій, що розкривали презентацію в таких пріоритетних галузях: військової співпраці й оборони; господарської діяльності та енергетики; геополітиці, науці, освіті та культурі.
Балто-чорноморська співпраця у сфері оборони отримала найширше висвітлення як така, що відповідає головному запиту країн регіону – розбудові регіональної системи безпеки після того, як міжнародні правові гарантії миру в Європі та недоторканності кордонів суверенних держав, передусім Будапештський меморандум, продемонстрували свою ілюзорність. Не менш закономірна питома вага виступів «азовців» (Олександр Алфьоров, Андрій Дяченко) на цю тему, адже реальний військовий досвід, здобутий українськими та іноземними бійцями спершу добровольчого батальйону, тепер зразкового гвардійського полку АЗОВ під час війни нового покоління з Російською Федерацією на Донбасі, та вклад Азовського руху у військову та інформаційну безпеку не тільки України, а й всього регіону є найважливішим аргументом на користь життєздатності заснованої в Києві Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу. Так, маса пропозицій щодо співпраці з Азовським рухом у сфері оброни надійшла до керівника Військової школи ім. полковника Євгена Коновальця Гіоргі Купарашвілі, що виступив з доповіддю на тему єдиної регіональної системи підготовки військових спеціалістів на базі україно-грузинської кооперації.

Практичну спрямованість конференції підтвердила й наступна секція, присвячена перспективам енергетичної автаркії регіону та розбудові спільного економічного простору країн Східної та Центральної Європи. Гість з Білорусі, експерт аналітичного порталу Belarus Security Blog” Зьміцер Міцкевич розкрив можливості військово-промислової співпраці країн регіону, зокрема, створення спільних виробничих циклів, на прикладі фактичної взаємодії білоруського та українського ВПК з початком війни на Сході України попри офіційний політичний курс Мінська. Активний учасник обох днів конференції з Польщі Маріуш Патей, директор економічного Інституту ім. Романа Рибарського, обговорив шляхи регіональної економічної співпраці від заснування спільних інвестиційних фондів до відновлення проекту нафтопроводу «Сарматія», що сполучає Одесу й Броди і мав добудуватися до міста Плоцьк, уже поєднаного нафтопроводом із польським Гданськом.

Нерівноправність держав Центральної та Східної Європи з негласними лідерами Євросоюзу, передусім Німеччини та Франції, під час вирішення питань економічного характеру, що піднімалася на попередній секції, також постала в світлі Балто-Чорноморського Союзу саме як геополітичної альтернативи Євросоюзу на заключній секції конференції на тему регіональної співпраці в сфері геополітики, науки, світи та культури.

Все очевидніша криза ЄС після загострення питання біженців, символічним підсумком якої став Brexit, спонукує до прискорення зусиль із розбудови Балто-Чорноморської Співдружності, об’єднаної не лише спільними безпековим та економічним інтересом, а й культурними цінностями та розумінням історичної долі. Успіхи Хорватії у відстоюванні своєї культурної ідентичності всупереч глобалізаційним трендам ЄС стали предметом розгляду журналіста з Хорватії Лео Маріча, в тому числі крізь призму ініціативи з розвитку Адріатично-Балто- Чорноморського партнерства президентом Хорватії Коліндою Грабар-Кітарович. Діяльність заснованої нею Адріатично-Балто- Чорноморської Групи й сучасні геополітичні зрушення в цьому напрямку висвітлила у своїй доповіді й Гінтаре Наркевічуте з Литви – багатократний учасник заходів на тему Балто- Чорноморського Союзу, директор міжнародних зв’язків фонду «Дім Рональда Рейгана».

Також у рамах секції було надано слово організатору І-го Балто- Чорноморського форуму в Києві, народному депутату України 7-го скликання й голові ГО «Міжнародна ініціатива з підтримки України» Тарасу Осауленко, що є найкращим підтвердженням консолідації громадських сил, які ставлять за мету формування природного для України й регіону геополітичного об’єднання в контексті спільних безпекових викликів сьогодення. Виступи інших українських учасників конференції на геополітичну, освітньо-наукову та культурну тему – Олександра Маслака, Олени Семеняки, Едуарда Юрченка та Святослава Вишинського – підтвердили всю штучність та несвоєчасність євроінтеграційної лінії нинішньої влади.

Всі, хто не виступили протягом украй насиченого першого дня конференції, після його урочистого закриття висловили своє бачення перспектив Інтермаріуму в ході коротких інтерв’ю, що скоро з’являться у мережі. У свою чергу, відкриттю конференції передувала серія тематичних відеобесід з її учасниками, що також будуть запропоновані увазі української та міжнародної аудиторії.

Перший день дводенного заходу, який пройшов 2 липня у конференц-залі Radisson Blu Hotel, продовжився 3 липня в офісі Штабу Цивільного Корпусу АЗОВ. Другий день конференції, в якому взяли участь, серед іншого, лідери молодіжних гілок партій і націоналістичних рухів країн балто-чорноморського простору, виявився не менш важливим. У ході інтенсивної роботи делегатів з Литви, Польщі, Хорватії, Білорусі та Росії було розглянуто широкий спектр питань від політичного устрою Інтермаріуму саме як геополітичного об’єднання до конкретних шляхів спільної інформаційної протидії кремлівському лобі в країнах Східної та Центральної Європи.

Варто відзначити, що прикладом не просто спільної протидії російській загрозі, а справжнього історичного прориву в міжнаціональних відносинах стало налагодження тісної співпраці між польськими та українськими націоналістами з одного боку, та польськими й литовськими націоналістами з іншого. Балто-Чорноморський Союз як ідея наддержавного альянсу східноєвропейських країн вивільнив величезний об’єм творчої енергії, який раніше витрачався на зайві суперечки про конфлікти історичного минулого, і обіцяє вилитись у плідні видавничі, туристичні і навіть урядові проекти, спрямовані на поглиблення культурної, освітньо-виховної, академічної і наукової співпраці та подолання міжетнічної напруженості серед країн регіону.

Міндаугас Сідаравічіус, голова молодіжного крила партії «Литовський націоналістичний союз», яке по суті є окремою організацією, Вітольд Добровольський, редактор націоналістичного часопису «Szturm», Міхал Ожеховський, журналіст порталу World Solidarity” з Варшави, представник «Балтийского авангарда русского сопротивления» (БАРС), що виступив з проектом зближення Калінінградської області з майбутнім БЧС уже знайомі з першого дня конференції Маріуш Патей, Лео Маріч та Зьміцер Міцкевич і, нарешті, Денис Вихорєв та Олексій Льовкін, представники «Русского Центра» як координаційної платформи російської націоналістичної еміграції в Києві, а тепер і всіх симпатиків ідеї Інтермаріуму на теренах РФ, які підготували для учасників конференції інформативну брошуру про казуси неорадянського реваншизму в Росії, – ось ті обличчя другого дня конференції, не рахуючи власне української «делегації», які вже розпочали реалізацію завдань Групи сприяння розбудові Балто-Чорноморського Союзу: створення спільної інформаційної платформи, окреслення програми дій й напрямків лобіювання ідеї БЧС на місцевому, національному та всеєвропейському рівнях.

Крім того, в рамках заключного дня конференції було презентовано видовищний фільм про два роки національного відродження та боротьби із окупантом українського народу на прикладі досягнень Азовського руху та роздано друковані матеріали видавництва Орієнтир – першого українського видавництва, заснованого бійцями та добровольцями новітньої національно-визвольної війни.

Жваві розмови в кулуарах та складання планів щодо подальшої систематичної співпраці національних делегацій, які стали підсумком обох конференційних днів, дозволяють з усією впевненістю говорити про те, що Балто-Чорноморський Союз перетворюється з «альтернативного» геополітичного проекту й вектору інтеграції – у магістральний.

Що таке Група сприяння розбудові Інтермаріуму?

Група сприяння розбудові Інтермаріуму (UA, ENG)

Заснована 2 липня 2016 р. за ініціативи Андрія Білецького, народного депутата України, заступника голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони, засновника і першого командира полку АЗОВ, лідера партії Національний Корпус.

1 конференція Групи сприяння розбудові Інтермаріуму

Установча конференція Групи сприяння розбудові Інтермаріуму пройшла у Києві 2 липня 2016 р. під назвою «Балто-Чорноморський Союз – геополітична альтернатива для Центральної та Східної Європи» за участі делегатів з Польщі, Білорусі, України, Литви, Хорватії, Словаччини, Грузії та РФ (Калінінграду). Крім того, на конференції були присутні військові аташе Литви, Угорщини, Румунії та Польщі.

2 конференція Групи сприяння розбудові Інтермаріуму

Друга конференція Групи сприяння розбудові Інтермаріуму відбулася в Києві 27 квітня 2017 р., продовживши налагодження співпраці країн регіону у безпековій, економічній та культурній сфері. Делегати з Латвії, Литви, Естонії, Польщі, України, Хорватії та Білорусі обмінялися досвідом і пропозиціями щодо тем від розбудови територіальної оборони до забезпечення економічної та енергетичної самодостатності регіону.

3 конференція ГСРІ відбудеться цієї осені, очікуйте на деталі.
****
Intermarium Development Assistance Group (Intermarium Support Group)

Founded July 2, 2016 on the initiative of Andriy Biletsky, MP of Ukraine, deputy head of the parliamentary Committee on National Security and Defense, founder and the first commander of the AZOV regiment and leader of the National Corps party.

1st Conference of the Intermarium Development Assistance Group

The inaugural conference of the Intermarium Development Assistance Group was held in Kyiv on July 2, 2016 under the title «(Adriatic-)Baltic-Black Sea Union — a Geopolitical Alternative for Central and Eastern Europe» with the participation of delegates from Poland, Belarus, Ukraine, Lithuania, Croatia, Slovakia, Georgia and the Russian Federation (Kaliningrad). In addition, the military attache of Lithuania, Hungary, Romania and Poland attended the conference.

2nd Conference of the Intermarium Development Assistance Group

The second conference of the Intermarium Development Assistance Group was held in Kyiv on April 27, 2017 continuing to establish cooperation between the countries of the region in the security, economic and cultural spheres. Delegates from Latvia, Lithuania, Estonia, Poland, Ukraine, Croatia and Belarus exchanged experiences and suggestions on the topics varying from the development of territorial defense to ensuring the economic and energy self-sufficiency of the region.

3rd conference of the IDAG is scheduled for this autumn, expect the details soon.